Священное Писание

Перше послання апостола Павла до коринтян, глава 13

Оглавление
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 
Розділ 13
13:1Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
13:2І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
13:3І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
13:4Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
13:5не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
13:6не радіє з неправди, але тішиться правдою,
13:7усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
13:8Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.
13:9Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
13:10коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
13:11Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
13:12Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13:13А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!